Незвичайний музей створюють на Черкащині  працівники Національного історико-культурного заповідника «Чигирин». У селі Стецівка простягнули крила до неба вітряні млини. Музей млинарства — єдиний в Україні. Нині тут уже є 12 вітряків, які невдовзі почнуть молоти зерно.
— Ще в давні часи селяни називали цю місцину Вітряною Горою, — розповідає директор заповідника «Чигирин» Василь Полтавець, — бо тут ніколи не припинявся рух вітряних потоків.
Головний задум музейників — зібрати в одному місці вітряки, характерні для Центрального Подніпров’я. Колись на пагорбі біля Стецівки махали крилами, мелючи зерно понад 20 вітряків різних типів і конструкцій. Ті, що на території Музею млинарства, перемелюватимуть зерно на борошно так само, як у давні часи. Біля млинів на спеціальних плитах мірошники — працівники заповідника — пектимуть із щойно змеленого борошна млинці і частуватимуть ними туристів.
Найпоширенішими в Подніпров’ї були млини, що мололи борошно для випічки білого хліба. Були й такі, що давали грубий помол на відгодівлю худоби. Мірошник був поважаною людиною, до його думки завжди дослухалися. Старі записи розповідають, що зерно від кожного господаря мололося окремо: перед цим мірошник довго і прискіпливо його оглядав, чи чисте воно.
Скільки залишилося млинів в Україні, важко сказати, а от на Лівобережжі, за даними науковців, близько ста п’ятдесяти. У заповіднику «Чигирин» є три, які можна практично використовувати.
Звичайно, хліб, випечений із борошна, змеленого у вітряку, дуже відрізняється від магазинного. Справжній буханець не містить спеціальних смакових добавок та барвників. У старі часи використовувалися інші технології: закваска, система випічки і дрібнота помолу. Тепер перемелюється все, чого тоді й близько не було. А щоби відчути смак справжнього хліба, треба поїхати до вітряка чи водяного млина і змолоти мішечок пшениці або жита. Прийдете додому, зробите запару, додасте трохи хмелю і випечете хліб. На смак він незвичний, трохи кисленький, але такий і має бути справжній хліб.
Олександр ГЕРШУНЕНКО
|