|
Золото козакiв - пiд ногами!
 Ну хто не мрiє знайти скарб? Але навiщо мрiяти, коли його реально знайти! Саме в архiвах, музеях та в спогадах людей -- ключ до закопаних у нашiй землi золотих зливкiв та дiамантiв. Не кажучи про безцiннi iсторичнi релiквiї. Мова про цiнностi не тисячолiтньої давностi, а українських козакiв та отаманiв, свiдчення про якi лежать на поверхнi.
А от що далi? Про це наша розмова з авторитетними вченими -
кандидатами iсторичних наук Запорiзького нацiонального
унiверситету Людмилою Маленко та Володимиром Чопом, а також
членом мiжнародної групи шукачiв скарбiв України, головним
редактором журналу "Музеї України" Вiктором Тригубом.
----------------------------
Скарби Полуботка нiхто не шукав
------------------------------
- Свого часу свiт заiнтригувала iсторiя зi скарбами Полуботка.
Але потiм нас переконали, що це "пiар", так би мовити, молодої
незалежної держави. Невже? I невже тiльки скарби цього гетьмана
вартi уваги?
Вiктор Тригуб: - По-перше, скарб Павла Полуботка таки у
Великобританiї - бо є реальнi слiди. Тiльки треба на рiвнi
держави найняти серйозне детективне агентство. Бо золота
Полуботка нiхто i не шукав! А вiдомо, що Павло Леонтiйович був
одним з найбагатших лiдерiв свого часу. Вiн навiть пiд час тортур
не сказав, де його добро шукати. I розлючений Петро I послав у його
володiння спецiальну комiсiю, яка, усе переривши, нiчого не
знайшла. Однак незадовго до смертi Полуботок, передбачаючи саме
такi подiї, зумiв переправити до Англiї 200 тисяч золотих
червiнцiв, i пiд вiдсотки поклав їх в один з англiйських банкiв.
Iншу частину скарбiв обачливий гетьман заховав у надiйних мiсцях.
Дослiдники впевнено називають Глухiв, фiгурує Любеч.
Людмила Маленко: - Та ось вам реальна iсторiя, яка сталася рiвно
рiк тому iз релiквiями вiйська Запорiзької Сiчi в мiстечку Ховелл
в штатi Нью-Джерсi.
Про те, що там, у Вiйськовому музеї кубанського козацтва з 1949
року зберiгаються козацькi релiквiї, вивезенi з Кубанi ще в 1918
роцi, знало багато iсторикiв. Знали навiть, що саме знаходиться в
музеї, бо в 1969 роцi спецiальна комiсiя офiцiйно оприлюднила Акт
з перелiком музейних експонатiв. Вiдомо, що в Ховеллi зберiгалася
пергаментна грамота Катерини II, котра дарувала Чорноморському
козачому вiйську землi Кубанi, печатка, 35 знамен Вiйська
Запорозького Низового (за одне дають вiд 50 тисяч доларiв на
аукцiонi), 14 запорозьких сiчових отаманських i курiнних булав,
iкони 16-18 столiть, словом, в основi колекцiї -- козацькi
релiквiї часiв Запорозької Сiчi. Цей скарб свого часу завантажили
в дванадцять дерев'яних скринь, аби переховати! Пiд час Другої
свiтової вiйни зникли козацькi срiбнi литаври та сурми. Так ось:
влада теперiшньої Кубанi все робить для того, аби перемiстити
збiрку назад, у Росiю. Її частину якимось чином минулого року
"викрадено", був суд, Музей закрили, але дещо з колекцiї вже в
Росiї. Україна ж на свої культурнi цiнностi, таке враження, не
претендує. Хоча вони - основа цiєї збiрки!
Золото Сагайдачного не вмiстив корабель
----------------------------------------------
- Отже, скарб Полуботка, а особливо цiнностi Чорноморського
козацького вiйська хоч вiдомо, де шукати. А iншi? I чи були вони?
Вiктор Тригуб: -- Нашiй групi пощастило знайти 98-рiчного свiдка
дуже i дуже загадкових подiй. Вiн нинi живе в Америцi, у
Пiтсбурзi, - Микола Тютюнник. Вiн служив механiком на суднi,
коли ця драматична iсторiя сталася на його очах...
Отже, коли в 1920 роцi українськi козаки вiдступили iз захопленої
бiльшовиками Кубанi, то закрiпилися в Криму. Якось до останнього
прем'єра Кубанської Народної республiки та Верховного отамана
Кубанського козачого вiйська Василя Iваниса прийшли два старезних
дiди-запорожцi i розповiли про золото гетьмана Петра
Сагайдачного. Мовляв, скарб захищає сильне закляття, накладене
козаками-характерниками. Iснує кiлька орiєнтирiв, якi знають
тiльки вони. За ними, тiльки рано-вранцi можна знайти те мiсце,
де лежить десятки тонн золотих трофеїв, захоплених Сагайдачним
при взяттi Варни та Очакова. (Справдi, iсторики говорять про
неймовiрнi трофеї гетьмана, -- десь тонн десять золота не
помiстилося на його корабель, фiгурує цифра у 180 000 злотих...
Крiм того, козаки пограбували тодi Iзмаїл, Перекоп, Очакiв, є
згадки про Ольвiю. Цiлком ймовiрно, що певну частину цих трофеїв
Сагайдачний заховав поблизу давньогрецьких руїн. Вiдомо, що це в
районi села Парутине Очакiвського району).
Отже, для цiєї мiсiї вiдiбрали п'ятдесят перевiрених козакiв, i
вони з Євпаторiї почали пошуки на невеликому суднi, яким керувала
козацька команда з трьох чоловiк. Козацькi дiди, яким на той
момент було теж пiд добру сотню рокiв, весь час мовчали. Козаки
зрозумiли, що знайти скарбницю вони могли лише вдвох. Проскочили
повз Очакiв у Днiпровський, потiм у Бузький лимани. Пiдiйти до
берега у вказаному мiсцi змогли човном. Екiпаж, у тому числi пан
Тютюнник, залишився на суднi. А за пiвгодини розпочалася жахлива
стрiлянина. Десант, дякуючи зраднику, давно чекали червонi...
Але Кубанська Народна республiка i без скарбiв Сагайдачного мала
золота достатньо. Кажуть, казну для фiнансування бойових дiй
вивозили вiд бiльшовикiв з усiєї царської Росiї, на 80 пiдводах
(усього на 150 мiльярдiв доларiв) i надiйно сховали. Про таємне
мiсце знали найближчi соратники. Переказують, що вони лежать десь
у районi станицi Уманська (зараз Ленiнградська) та в печерах
гiрського аулу Шенджiй Адигеї. Перевiренi козаки Iваниса перевозили з цих
таємних схронiв дорогоцiнностi у врангелiвський Крим для
продовження вiйни. (Сам Василь Iванис згодом вивiз архiв
республiки та булаву Сiрка до Канади, заповiвши їх Вiннiпезькому
унiверситету). А дiамантову частину казни Кубанської народної
республiки, переказують очевидцi, переховали в районi
Новоазовська (нинiшня Донецька область).
Маємо цiкавi свiдчення про захованi в Криму i врангелiвцями, i
козаками цiнностi. Йдуть розмови i про казну Запорiзької
Сiчi. Можливо, це трофеї 1616 року, коли козаки Сагайдачного
взяли Кафу (Феодосiя сьогоднi), захопивши всю казну кримського
хана, яка i стала казною Сiчi? А там було кiлька тонн золотих i
срiбних монет! Бо нi до Ольвiї, нi до Кафи Сагайдачний уже не
повернувся. Тож iснування захоплених цiнних трофеїв, прихованих
на чорний день, цiлком реальне.
А ще ми знайшли недослiдженi пiдземнi ходи у Великих Сорочинцях
на Полтавщинi (це резиденцiя гетьмана Апостола). Переказують, що
Данило Апостол закопав велику частину скарбiв у цих пiдвальних
казематах, адже вiдомо, що вiн любив збирати зброю -- срiбну та
золоту. Гетьман Iван Мазепа, як вiдомо, був дуже багатим. Коли
вiдступав пiсля Полтавської битви, то, переказують, велику
частину казни сховав в однiй з печер Переяслав-Хмельницького --
мiж церквами, якi i сам побудував.
Втiм, кожен отаман i гетьман мав свої "золотi запаси", -- в
основному, це були золотi чи срiбнi злитки, монети та ювелiрнi
прикраси. Бо всi цi люди, за нашими мiрками, були олiгархами.
Ховали вони багатство, в основному, у примiтному мiсцi (курган,
скелi, печери i т.п.) в землю або в стiни монастирiв. А козацькi
характерники (по нинiшньому "бiоенергетики") накладали на них
сильнi закляття, -- тобто знайти такий сховок може тiльки людина
безкорислива, без мети наживи. Спецiальнi помiтки про
мiсцезнаходження скарбiв козакiв є на козацьких регалiях --
булавах, у книгах. Тому за ними так i полюють сьогоднi, --
обкрадають музеї, колекцiонерiв...
Дiаманти Махна - в лiсi
-------------------------------------
- Чи правда, що Нестор Махно був одним з останнiх
отаманiв-олiгархiв?
Володимир Чоп: - Правда. Але це не особистi скарби Нестора
Махна, а золотий фонд Революцiйної повстанської армiї махновцiв.
А вiн був дуже значний. Наприклад, у 1920-у роцi, коли Червона
Армiя захопила Гуляй Поле, серед трофеїв Фонду реввiйськради
значилося 320 кiлограм срiбла, 18 кiлограмiв золота i кiлька
десятки мiльйонiв карбованцiв. Адже при нападi на мiста махновцi
конфiсковували майно ломбардiв (залiзних сейфiв у банках), у яких
люди тримали дорогоцiнностi та грошi. Скажiмо, при взяттi
Катеринослава (тепер Днiпропетровськ) iз населенням 200 тисяч
махновцi взяли з пару центнерiв коштовностей у ломбардi.
Але армiя Махна то контролювала великi територiї, то переходила
цiлком на партизанський стан. Тому гостро постало питання
збереження цiнностей. По всiй територiї розробили мережу
таємних сховищ, де гармати, кулемети, набої, грошовi знаки,
дорогоцiнностi i переховувалися. У спецiально викопаних блiндажах
у лiсах, у пiдвалах зруйнованих панських маєткiв, просто в землi
чи ховалося в селян.
Про цi всi схованки знало троє людей: сам Махно, хтось iз
реввiйськради армiї або начальник штабу i той, хто зберiгав
скарб. I хоча частину пiдпiльної мережi таки видали свого часу
близькi до Махна люди, значна частина казни махновцiв досi лежить
в українськiй землi. У роки фашистської окупацiї його дружина
Галина Кузьменко з дочкою Оленою хотiли приїхати в Україну, --
мабуть, теж знали, що i де лежить. Але це їм не вдалося...
Значна частина схованок махновцi робили в Днiпровських плавнях,
- тобто тепер вони пiд водою Каховського водосховища. Як i три
територiї козацьких Сiчей. Варто шукати їх i на територiї
Запорiзької областi, -- Гуляйпiльського, Пологiвського районiв.
Усi вказують на Дiбрiвський лiс бiля села Великомихайлiвки
Днiпропетровської областi. Словом, будь-який крупний лiс на
Правому березi (Чорний, Iзюмський Харкiвської областi,
Старобiльський) обрiс легендами про те, що там щось заховане. У
принципi, так воно i є. Але територiя велика, попробуй знайди!
Багато з махновських отаманiв збирали дорогоцiннi колекцiї про
"всяк випадок". Скажiмо, командир махновського бронепоїзда
Кочубей (Ланцов) хизувався перед бiйцями коштовними перстенями,
мовляв, i у вас такi будуть, як захопимо таке-то мiсто.
Харкiвськi анархiсти теж пригадували, як махновськi отамани їм
хвалилися про те, що мають закопане золото. А от де? Хто ж казав
- це була таємниця!
- Чому ж до сьогоднi жодного значущого скарбу з тих недавнiх
часiв не виявлено?
Вiктор Тригуб: - А хто їх шукає, крiм чорних археологiв?
Державнi клерки про це навiть не думають! От золото Української
Народної Республiки. Вiдомо, його було 93 кiлограми, половину
вивезли в Тарту (Естонiя), а решта? Недарма ж уряд Петлюри в
1920-у роцi лiтаками (!) перевозив iз Нiмеччини у
Кам'янець-Подiльський першi українськi гривнi -- були ж на це
грошi! Досi в Нацiональному банку України лежить вiсiм
нерозпакованих ящикiв часiв Першого Нацбанку України 1918-1920
рокiв. Що там? Нiхто не цiкавився. В Ермiтажi лежать невiдкриванi
з 1710 року 234 ящики так званого "мазепинського дiла". Як i
архiви гетьмана Iвана Скоропадського.
У нашу землю зарито сотнi рiчних бюджетiв України, - це десятки
мiльярдiв доларiв. В Українi нiхто серйозно не шукав культурнi
цiнностi не те що в землi, а в реальних архiвах та музеях. А
треба цi загадки iсторiї розгадувати!
Надiя БОДНАР |