Пятница, 28.07.2017, 09:57
Меню сайта
Категории каталога
Мои статьи [102]
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Наш опрос
Відвідайте Канівський історичний музей
Всего ответов: 94

Каталог статей

Главная » Статьи » Мои статьи

Мліївський музей
Мліївський музей

    Село Мліїв відоме не лише на Черкащині, а й на всю Україну.

Відоме насамперед тому, що пов’язане з іменами визначних цукропромисловців, садівників-помологів, меценатів з родини Симиренків.

Село розкинулось на обох берегах річки Вільшанки, заходячи в переліски соснового бору, широкі яри численними хуторами — Хропалів, Яхнів, Платонів і т. д.

    У 18-ому столітті Мліїв відоме ще й як батьківщина мліївського титаря Данила Кушніра, якого, заживо було спалено польською шляхтою напередодні Коліївщини. Святий образ Данила Кушніра, борця за віру і свій народ, використав Т. Г. Шевченко в поемі “Гайдамаки”.

Сьогодні в селі розташований Мліївський інститут садівництва імені   Л.П.Симиренка.

Робота з створення музею розпочалась в 1970 році за ініціативою М. М. Артеменка, тодішнього директора інституту, професора, лауреата премії ім. Л. П. Симиренка.

    За родинним переказом Симиренки походять з козацького роду Симиренких, тобто Семируких, від старовинного слова “Ренка” — Рука. Цей рід ведеться від Степана Симиренка, який понад 20 років козакував на Січі, а згодом чумакував, жив у Городищі, був заможною людиною, мав землю, пасіку, млин, помер у кінці 18 століття.

    І хоч невідомо, де знаходилась його земля можна здогадуватись, що займав він вільні землі, які тяглися вздовж Вільшанки - від Городища до Мліїва. Бо вже його син, Федір, осів  на  хуторі поблизу Мліїва. До цього часу зветься хутір у народі Платонів (за іменем старшого сина Федора Степановича).

    Федір і три брати Яхненки - Терентій, Кіндрат і Степан приблизно в 1815—1820 рр. заснували фірму “Брати Яхненки й Симиренко”. Федір Степанович Симиренко до кінця своїх днів був одним з керівників цього великого підприємства. Вже в 30-ті роки фірма мала власні крамниці і комори по всій Україні. Тільки в Одесі було відкрито шість крамниць торгового дому “Яхненків—Симиренка”, який вигідно продавав борошно за кордон. Федір Симиренко, ставши одним з перших українських цукропромисловців, двох своїх найкмітливіших синів Платона і Василя послав учитися до політехнічного інституту. А всього у подружжя Федора Симиренка та Анастасії Яхненко було 22 дітей.

    Платон Федорович (1820 - 1863 рр.) став відомим підприємцем-цукрозаводчиком. Отримавши диплом інженера-технолога, він був одним з технічних керівників фірми “Брати Яхненки - Симиренко”. При цукрозаводі було споруджено, містечко для робітників, де всі сімейні мали по окремому будинку з городом, садом. Безкоштовна лікарня на 150 ліжок, школа для хлопчиків і дівчаток, церква, бібліотека, театр, крамниці. На території цукрового заводу був побудований один з найбільших механічних заводів в Україні. Підприємство було оснащено найсучаснішим першокласним устаткуванням. На машинобудівному заводі побудований і в 1853 році спущений по Дніпру перший металевий пароплав “Українець”.

    В музеї і зараз зберігається токарний верстат 1856 року, виготовлений на машинобудівному заводі фірми братів “Яхненки та Симиренко”.

Експозиція розповідає про дружні стосунки зятя Симиренків, Олексія Івановича Хропаля з Т.Г.Шевченком. На спомин про перебування в О.І. Хропаля поет подарував йому свій офорт “Приятелі”.

    Завітавши влітку 1859 року до Млієва, Великий Кобзар, глибоко вражений всим побаченим, розчулився до сліз. А наступного, 1860 року, вийшов друком “Кобзар” коштом Платона Симиренка.

    Окрема експозиція присвячена відомому цукрозаводчику Василю Федоровичу Симиренку (1835—1915 рр.), який все своє життя присвятив цукровій справі. Промисловець, інженер-конструктор і технолог цукроваріння, він у 1873 році викупив занедбану руїну невеличкої цукроварні в селі Сидорівні біля Корсуня та завдяки працьовитості, блискучим організаторським здібностям за короткий час зробив цей завод найдовершенішим промисловим закладом, що давав значний прибуток. Коштом дружини Василя Федоровича, Софії Іванівни Альбряндт було придбано друкарню для українських видань, а також запроваджено на заводі одне з перших в імперії виробництво пастили.

    Впродовж сорока років подружжя віддавало десяту частину власних прибутків на підтримку української культури.

В 1912 році Василь Федорович подарував сто тисяч карбованців золотом на спорудження у Львові будинку для наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка, очолюваного тоді Михайлом Грушевським. Підтримував він і український хор Миколи Лисенка. Похований Василь Федорович на Аскольдовій могилі.

    А ось експозиція розповідає про Льва Платоновича Симиренка (1855—1920 рр.) та його дружину Альдону Еміліївну Гружевську (1857 - 1934 р.р.)

Лев Платонович навчався на природничому факультеті університету св. Володимира, а повний курс закінчив у Новоросійському університеті й Одесі. Був засланий до Сибіру  за участь у народницькому русі. Він і на засланні  вирощував стійкі породи фруктових дерев. В Млієві його розсадник налічував 900 сортів яблунь, 889 груш,  слив, 350 вишень і черешень, 15 персиків, 36 абрикосів, 165 аґрусу, 54 горіха.

    Саме Лев Платонович відшукав у батьківському саду дерево і на честь батька назвав і описав відомий сорт Ренет Платона Симиренка.

При своєму розсаднику він організував школу садівництва, а перші наукові роботи помологічного розсадника виклав у  “Генеральному каталозі плодових культур”, виданому в 1901 році. Двадцять років вчений вивчав садівництво Криму і згодом, в 1912 році, вийшов друком капітальний твір Л.Симиренка “Кримське промислове плодівництво”. Основна праця Льва Платоновича тритомна “Помологія’’.

    Трагічно склалася доля українського вченого. У власному будинку, на свят вечір 1920 р. Л. П. Симиренка пострілом з рушниці було вбито.

Окремий розділ експозиції присвячено дітям Льва Платоновича. Володимиру, Тетяні, Платону, Левку, Софії. Помолог і селекціонер, теоретик і практик садівництва, Володимир Львович був засновником і директором Мліївської садово-городньої станції і Центрального державного плодового розсадника України на території удержавленого маєтку Симиренків, організатором і директором Всесоюзного науково-дослідного плодово-ягідного інституту в Китаєві, ініціатором та організатором і директором “Помологічної книги”.

Категория: Мои статьи | Добавил: kaniv-museum (15.01.2008)
Просмотров: 1180 | Комментарии: 2 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: