Історична довідка про місто КАНІВ

Ще у Лаврентіївському літописі від 1032 року повідомляється, що Ярослав Мудрий почав будувати на південних кордонах Давньоруської держави міста і фортеці, які призначалися для захисту від нападів кочових племен. Південний кордон держави проходив по р. Росі, за якою проживали кочові племена – половці. Можливо, саме тоді на горі Московка (Грецький город) була побудована неприступна фортеця.

У Патерику Києво-Печерської лаври згадується про приїзд до Києва іконописців з Константинополя до Києва, які "проходили” ... в Канев в лодиях”. Ця подія сталася  між 1074 і 1088 роками. Саме від цього часу місто веде лік своїм рокам.  

Канів згадується також у 1144 році, коли князь Всеволод Ольгович заснував тут церкву святого Юрія (Успенський собор). У 1149 році Юрій Долгорукий, захопивши Київський стіл, посадив князем у Каневі свого сина Гліба. Проте, можна твердити, що місто існувало задовго до цих подій. У другій половині  І тис. до н.е. на г. Московка, в урочищі Ісковщина, на Сорокопудовій, Пилипенковій, нині Тарасовій горах знаходились ранньослов’янські поселення. Біля підніжжя Великого та Малого скіфських городищ та біля Мар’їної гори у VІІ-ІХ ст. існувало поселення полян, на якому, починаючи з 1957 року проводились розкопки кафедрою археології Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка під керівництвом Г.Г.Мезенцевої.

У середині ХІІ ст. Канів був великим містом і відігравав велику роль в житті Давньої Русі. Тут проходив великий шлях "з варяг у греки”, який був важливою торговою артерією держави. В літописах місто часто згадується  з 1144 по 1195 роки у зв’язку з походами руських князів проти половців.

Місто не раз руйнували, зрівнювали з землею. У 1239 р. Канів захопили і спустошили монголо-татарські орди, а у вересні  1678 року в місто вдерлися і повністю його зруйнували турки.

Канів знаходився на розпутті сумнозвісного "Чорного шляху”, яким впродовж  багатьох віків турки і татари  гнали в полон слов’янських бранців.

Не один раз Канів переходив із рук в руки. 1362 року місто опинилося під владою Великого князівства Литовського, 1569 року Каневом заволоділа польська шляхта, 1672 року місто було під владою турків. З 1775 року Канів перейшов у особисту власність польського короля Станіслава Августа, а 1777 р. він подарував Канів своєму племіннику  Станіславу Понятовському. У 1800 році Понятовський продав свій прибуток від Канева разом з будовами і місцем, на якому був Королівський палац,  архімандриту канівського базиліанського монастиря Б.Фізикевичу, який заповів своє майно базиліанському училищу. Після його смерті три частини майна дістали спадкоємці, а четверту – монастир.

У 1833 році базиліанський монастир і училище здобули статус повітового, а монастирська церква стала православною і соборною. 1793 року відбувся другий розподіл Польщі, в результаті якого вся Правобережна Україна, у тому числі й Канів, перейшла до складу Російської імперії.

Мешканці Канева завжди вирізнялися волелюбним духом. Так, 1536 р. відбулося одне з перших повстань на Україні проти польського поневолення, в якому брали участь і   канівці. 1595 року Черкаси, Канів, Корсунь та інші міста і села  сучасної Черкащини охопило повстання під проводом Северина Наливайка, а у 1591-1593 роках тут прокотилось повстання проти польської шляхти, яке очолив гетьман реєстрових козаків Криштоф Косинський, не оминула Канів і Коліївщина.

1601 року Каневу було надано Магдебурзьке право.

У 30-х роках ХVІІ ст. в місті було створено Канівський полк, який налічував 2957 козаків і складався з 16 сотень. На 1654 рік полк налічував 3152 козаки. Канівський полк хоробро бився під прапорами Богдана Хмельницького під час народно-визвольної війни 1648-54 років. 1712 року Канівський полк як військово-адміністративну одиницю було ліквідовано.

У ХVІ ст. Канів став своєрідною козацькою святинею. Літні запорожці, які вже не могли брати участь у походах і боях, почали селитися та доживати віку на Чернечій горі, неподалік Канівського монастиря. 1578 р. козаки перевезли сюди останки скараного у Львові гетьмана Івана Підкови, ще один гетьман запорізького війська, Яків Шах, доживав тут свій вік. У Каневі похований гетьман Самійло Кішка.

1837 року Канів стає повітовим містом, тут засновано магістрат і міську думу. 1852 року було затверджено герб міста. На 1849 рік у місті нараховувалось 5138 жителів, у тому числі чоловіків – 2863, жінок – 2275. На той час Канів був  глухим містечком, яке мало незначну промисловість: цегельний завод, 16 водяних, 13 сплавних, 6 вітряних млинів. Кустарним ремеслом займалося 79 осіб. Місто має 18 крамниць, корчму та 11 пивних рундуків. Прибуток  міста за 1846 р. складав 3470 крб. З 1830 року тут почала діяти  лікарня, розрахована на 15 ліжок. В Каневі був один цегляний і 655 дерев’яних приватних будинки...

Довідку склала Ольга ІСАЄВА,
директор Канівського історичного

Журнал "Музеї України" створено у 2004 році. Це результат журналістської програми "Музеї України" всеукраїнської акції "Лідер народної довіри", розпочатої 2000 року. Часопис виходить раз на два місяці. Поширюється через систему Укрпошти та кількох приватних підприємств.

Основне завдання - популяризація, підтримка, захист українських музеїв, розшук і повернення культурних цінностей. На нашому рахунку кілька вдалих інформаційних кампаній з врятування музейних закладів, проведених у співпраці з найбільшими ЗМІ України та інших країн.

Часопис став одним з основних фігурантів легендарної операції "Козацькі регалії", причетний до розшуків шаблі і архівів Мазепи, сенсаційних розслідувань козацької епохи, часів УНР... Редакція має розгалужені міжнародні контакти, співпрацює з експертами таких відомих аукціонних структур як "Сотбіс", "Крістіс", потужними антикварними салонами, мистецькими галереями світу...

Журналісти у постійному контакті з відомими істориками, музейниками, громадськими діячами. Нас реально підтримують народні депутати України з багатьох фракцій, державні службовці, співробітники силових структур, дипломати.

"Музеї України" учасники і лауреати багатьох міжнародних виставок. Сайт журналу входить до списку провідних україномовних ресурсів світу, маючи аудиторію у 70 країнах. Часопис допомагає виходити в інтернет регіональним музеям.

Головний редактор Віктор Тригуб.

Член Національної спілки журналістів України. Академік Міжнародної академії козацтва. Почесний працівник туризму України. Випускник факультету журналістики Київського університету. Автор кількох книг, сотень статей. Редактор міжнародного козацького журналу "Нова Січ", шеф європейського бюро американської газети "SecondUSA", представник Американського козацтва у Києві.